Владислав Довбиш народився 13 грудня 1981 року. Навчався у Кременчуцькій середній школі № 7, а після випуску вступив до Кременчуцького педагогічного училища на відділення початкової освіти, яке закінчив у 2002 році.
Зі спогадів одногрупниці Олени Большакової: «Пам'ятаємо Владислава як щирого друга. Скільки було студентських пригод: виступи на сцені, походи до лісу, спільні проєкти, практика в школі. Ми завжди могли покластися на нього. Хоч він не був відмінником і приходилось стояти за нього горою під час екзаменів та контрольних робіт, але ми завжди знали, що всі поради у Влада. Пам'ятаємо як добру, розуміючу людину. Він ніколи не входив у конфлікти, уникав негараздів. Вимагав, щоб кожен з нас жив у мирі, бо цей смаглявий невисокий на зріст хлопець мав неймовірно добре серце».
Зі спогадів одногрупника Сергія Солодовника: «У педагогічному училищі ми з Владом навчалися чотири роки. Вперше познайомилися під час святкової лінійки. Нам тоді було лише по 15 років. Як виявилося, Влад проживав недалеко від мене, на Правобережжі: я в Білецьківці, він – житель Маламівки. Запам'яталося те, що завжди він був веселим, життєрадісним, позитивним. Пізніше, коли у нього народився первісток син Олександр, я став хрещеним батьком. Минули роки... Війна... Він один із перших став на захист рідної землі. Не віриться, що поруч з нами немає Владислава. Вічна пам'ять Герою!»
Все життя Владислав Довбиш мешкав у селі Чечелеве Кременчуцького району, а з 23 березня 2022 року він став на захист країни. Служив на посаді стрільця 1-го стрілецького відділення в одній із частин Національної гвардії України, протягом двох з половиною років боровся із загарбниками на Покровському напрямку. В травні 2024 року Владислава було нагороджено медаллю «За звитягу».
Помер Владислав Довбиш 29 вересня 2024 року під час несення військової служби у Миргородському районі від гострої коронарної недостатності при ішемічній хворобі серця. Поховали захисника 4 жовтня на Свіштовському кладовищі на меморіальному секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.
У полеглого воїна залишилась мати та двоє неповнолітніх дітей, син 15 років та донька 12 років.
Зі спогадів Андрія, друга Владислава: «Він був щирим, добрим, гарним другом. На нього завжди можна було розраховувати у будь-якій ситуації. Рибалити дуже любив – завжди з ним на риболовлю ходили разом. І служити пішов добровольцем – це теж заслуговує великої поваги».
Немає коментарів:
Дописати коментар