Калениченко Іван Федорович

Іван Федорович Калениченко (у деяких документах – Каленіченко; 14 травня 1941, с. Михнівка Решетилівського району Полтавської області – 24 березня 1998, м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області) – письменник, член НСПУ (1994). Викладач музики і співів Кременчуцького педагогічного училища в 1973–1977 роках.

Іван Калениченко народився 14 травня 1941 року в с. Михнівка Решетилівського району Полтавської області в родині селян. Дитинство пройшло в злигоднях, адже німецькі окупанти вбили корову-годувальницю, спалили хату, й сім’ї довелося жити в землянці. Однак у Решетилівській середній школі Іван Калениченко був відмінником і хорошистом.

По завершенню школи 1959 року вступив до Гадяцького культосвітнього училища, яке закінчив у 1961 році, здобувши спеціальність методиста-організатора.

У 1961–1962 працював вчителем співів Решетилівської середньої школи № 1.

У 1962 році Іван Федорович вступив до Полтавського державного педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка, а в 1966 – закінчив музично-педагогічний факультет Донецької філії Харківського інституту мистецтв, куди був переведений у 1965 році, отримавши фах учителя музики та співів середньої школи та педучилища. Під час навчання працював учителем співів у школі, керівником гуртка баяністів при клубі піонерів, викладачем музичної школи по класу баяна.

У 1966–1972 роках Іван Федорович працював викладачем по класу баяна Кремгесівської (Світловодської) музичної школи.

Фото з особової справи

У 1972 він із родиною переїхав до Кременчука й півроку викладав у Градизькій музичній школі, а з січня 1973 до 1977 року працював викладачем музики й співів Кременчуцького педагогічного училища. Працюючи в училищі, друкував свої літературні твори в районних і міських газетах.

Згодом переїхав у Боярку, що під Києвом. Деякий час працював в Київському педагогічному училищі № 3. Друкувався в місцевій і республіканській пресі.

Твори Івана Калениченка сповнені гумору. В своїй творчості автор оспівував природу рідного краю, зображував життя повоєнного села, звертався до теми пам’яті.

Друкувався у виданнях «Ранок», «Хлібороб України», «Прапор», «Перець». Велика добірка віршів Івана Калениченка була вміщена в антології «Ніжний кремінь» (1986). Пізніше вийшли окремі книжки: «Долоні подорожника» (1990), «Хай йому грець» (1992), «Тюльпан-дерево» (1994), «Гоп мої гречаники» (1995), «Грішні люди» (1998).

Із 1994 року Іван Калениченко був членом НСПУ.

Був одружений (дружина – Ельвіра Петрівна), мав сина Тараса.

Помер Іван Калениченко 24 березня 1998 року в Боярці.

Текст статті доступний за ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International license