Шуба Олексій Васильович

Олексій Васильович Шуба (нар. 15 жовтня 1950, с. Бакумівка Миргородського району) – релігієзнавець, політолог, державний діяч. Кандидат філософських наук (1981), доктор політичних наук (1999), доцент (1988), професор (2003). Автор і співавтор більше 10 книг і понад 100 наукових публікацій. Випускник Лохвицького педагогічного училища 1969 року.

Олексій Шуба народився 15 жовтня 1950 року в селі Бакумівка Миргородського району Полтавської області. Батько – Василь Сидорович Шуба (1923–1996) – працював бригадиром тракторної бригади та директором цегельного заводу; мати – Ганна Василівна Шуба (1928–?); старший брат – Володимир Васильович Шуба (нар. 1949) – полковник ветеринарної служби та заслужений діяч ветеринарної медицини України, обіймав керівні посади в Миргородському районі.

Олексій Шуба – випускник Лохвицького педучилища (1969)

У 1969 році Олексій Шуба закінчив Лохвицьке педагогічне училище (це був останній випуск у Лохвиці перед переїздом педучилища до Кременчука) і працював директором Великокринківського будинку піонерів. У 1969–1971 роках проходив службу в Радянській армії.

Після демобілізації працював вихователем у гуртожитку заводу «Комуніст» у Києві (зараз – Київський завод «Радар»). У 1972–1973 роках був слухачем підготовчого відділення, а в 1973 році вступив на філософський факультет Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Закінчивши Київський університет у 1978 році, до 1980 року працював у ньому старшим лаборантом, викладачем, а в 1981 році захистив там же дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук на тему «Нації та національні відносини в інтерпретації Російської православної церкви» (спеціальність 09.00.06 – науковий атеїзм).

У 1980–1983 роках Олексій Шуба працює молодшим науковим співробітником Інституту філософії АН УРСР, у 1983–1988 – заступником директора з науково-методичної роботи Українського центру духовної культури, у 1988–1991 – доцентом філософського факультету Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка.

У 1990–1992 роках Олексій Шуба – старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України, в 1992–1994 – старший науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, а в 1994 стає ученим секретарем Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК.

Із 1990-х років Олексій Васильович Шуба бере активну участь у державному управлінні. У 1994–1997 роках він був головним науковим консультантом Секретаріату Верховної Ради України, в 1997–2000 – завідувачем сектору, заступником завідувача відділу Головного управління внутрішньої політики Адміністрації Президента України, із 2000 року – заступником завідувача відділу Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, здійснюючи наукову експертизу законопроєктів та проєктів інших нормативно-правових актів щодо політико-правових та гуманітарних аспектів. У 1998 році Олексій Васильович Шуба балотувався у Верховну Раду України III скликання від Соціал-демократичної партії України (об’єднаної).

1999 року в Львівському державному університеті імені Івана Франка захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук на тему «Релігія в етнонаціональному розвитку України (політологічний аналіз)» (спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси).

У 2000 році став одним із засновників земляцтва «Полтавці» в Києві.

У 2003 році отримав звання професора, а з 2010 по 2015 рік очолював кафедру політології Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди (зараз – Університет Григорія Сковороди в Переяславі), ставши першим її завідувачем.

У своїй науковій діяльності Олексій Шуба досліджував питання взаємозв’язку релігії та політики, він є автором і співавтором більше 10 книг і понад 100 наукових публікацій. Серед його монографій – «Православ’я і національні відносини» (1992) та «Релігія в етнонаціональному розвитку України» (1999).