Яременко Іван Іванович

Іван Іванович Яременко бл. 1973 року

Іван Іванович Яременко (28 березня 1912, с. Онішки Оржицького району Полтавської обл. – ?) – викладач української мови та методики викладання української мови Лохвицького (згодом – Кременчуцького) педагогічного училища в 1955–1973 роках.

Народився Іван Яременко 28 березня 1912 року в с. Онішки Оржицького району Полтавської області в родині бідних селян. Початкову освіту одержав в Онішківській початковій школі, потім навчався в Оржицькій семирічній школі, після якої вступив до Лубенського педагогічного технікуму.

Закінчивши навчання в технікумі, в 1930–1932 роках працював в початковій школі в Онішках. У 1932 році, під час Голодомору, переїхав у Маріуполь, де працювали родичі. У 1932–1936 роках викладав українську мову і літературу в 5–7 класах семирічної школи № 16 Орджонікідзевського району Маріуполя, а з 1936 – в 8–10 класах середньої школи № 46. У 1938 – 1939 роках був також інспектором шкіл, а в 1939–1941 – завучем. Також із 1938 року навчався заочно на мовно-літературному факультеті Ворошиловградського педінституту, який мав закінчити 1941 року, але державні іспити здати не встиг, бо почалася Німецько-радянська війна.

За станом здоров’я на початку тієї війни не був мобілізований, продовжуючи вчителювати в Маріуполі до жовтня 1941 року, коли місто «несподівано» було окуповане німцями. Евакуюватися з родиною не встиг і залишився на окупованій території. За першої нагодиЄ, щоб уникнути репресій, Іван Іванович із сім’єю покинув Маріуполь і за 42 дні дістався Онішок, де мешкала його мати. Спочатку рік працював у сільському господарстві, на другий рік, коли почали вивозити на роботу в Німеччину, щоб уникнути цієї участі, поступив на роботу в райспоживспілку, де працював статистиком протягом 8 місяців. Потім був звільнений і більше в окупації не працював.

Після визволення Полтавщини в жовтні 1943 був призваний до лав Червоної Армії рядовим. Брав участь у «звільненні» України, Польщі, Чехословаччини. У 1943 році був контужений. Нагороджений медалями «За визволення Праги», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.»

22 грудня 1945 демобілізувався і вступив на III курс мовно-літературного факультету Київського педагогічного інституту імені Горького, який закінчив у 1947 році, отримавши спеціальність викладача мови та літератури.

У серпні 1947 року був призначений викладачем української мови і літератури та методики Гадяцького педагогічного училища, де працював до самого закриття закладу 20 серпня 1955 року.

Після цього був переведений до Лохвицького педучилища викладачем української мови та методики викладання української мови. 1969 року разом із училищем був переведений до Кременчука й працював у закладі до виходу на пенсію в травні 1973 року. У 1972 році був нагороджений орденом «Знак Пошани».

Мав дружину й сина. Дата і місце смерті та місце поховання Івана Івановича Яременка невідомі.

Іван Іванович завжди забезпечував якісну підготовку майбутніх педагогів. Він довгий час очолював методичну комісію викладачів мови і літератури, займався науковою роботою: був науковим кореспондентом Українського науково-дослідного інституту педагогіки (сучасний Інститут педагогіки Національної академії педагогічних наук України), друкувався в журналі «Українська мова в школі», у співавторстві з Іваном Прокоповичем Кузьменком видав кілька посібників з української мови для педагогічних училищ.

Посібники:
1. Кузьменко І. П. Збірник вправ з української мови для педагогічних училищ : навчальний посібник. – К.: Радянська школа, 1956. – 106 с.
2. Кузьменко І. П., Яременко І. І. Збірник вправ з української мови для педагогічних училищ : навчальний посібник для шкільних відділень педагогічних училищ. – К.: Радянська школа, 1967. – 227 с.
3. Кузьменко І. П., Яременко І. І.. Збірник вправ з української мови. Видання друге, перероблене і доповнене. – Київ: «Вища школа», 1973. – 223 с.

Зі студентами третього курсу та завучем Михайлом Іллічем Якушиним після екзамену (1966)

Іван Іванович Яременко та Володимир Петрович Кухар