Дудченко Анатолій Анатолійович

Анатолій Анатолійович Дудченко (позивний «Учитель»; 13 жовтня 1973, с. Онішки Оржицького району Полтавської області – 16 червня 2023, під Вугледаром Волноваського району Донецької області) – солдат ЗСУ, розвідник зенітного артилерійського взводу мотопіхотного батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, учасник Російсько-української війни. Випускник Кременчуцького педагогічного училища ім. А. С. Макаренка 1992 року.

Анатолій Дудченко народився 13 жовтня 1973 року в селі Онішки Оржицького району Полтавської області (зараз – Лубенський район) у родині Анатолія Федоровича й Надії Іванівни Дудченків. Був третьої дитиною в родині після брата Володимира й сестри Ольги. Навчався в Онішківської восьмирічній школі, де був учасником драматичного гуртка.

У 1988 році вступив до Кременчуцького педагогічного училища, яке закінчив у 1992 році, отримавши кваліфікацію вчителя початкових класів та організатора роботи з дитячими організаціями. Під час навчання в училищі, був учасником ансамблю «Барви».

Повернувся в рідне село. Працював учителем молодших класів у трьох школах (дві з яких, на жаль, закрили). Із 1 вересня 2020 року вчителював у Оржицькій ЗОШ І–ІІІ ступенів імені І. Я. Франка. Для своїх учнів та учениць Анатолій Анатолійович був не просто вчителем, а й другим батьком і хорошим другом. Він навчав дітей людяності, доброті, повазі. Його випускники й через багато років згадують свого першого вчителя з теплотою. У вільний час любив рибалити.

Із 26 лютого 2022 року Анатолій Дудченко служив у роті охорони Четвертого відділення Лубенського територіального центру комплектування та соціальної підтримки. 17 лютого 2023 року був призваний до 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців (в/ч А2167) й зарахований на посаду розвідника зенітного артилерійського взводу мотопіхотного батальйону, перебував безпосередньо у зоні бойових дій.

Загинув Анатолій Дудченко 16 червня 2023 року під час штурмових дій в районі міста Вугледар на Донеччині, отримавши смертельні поранення внаслідок ворожого обстрілу. Йому було 49 років. У героя залишились любляча дружина, мати, два сини, один з яких навчався саме в його класі, та маленька онучка, яка так чекала на дідуся, яку він ще хотів навчати...

Поховали Воїна 20 червня в рідному селі.

Рішенням двадцять восьмої сесії Оржицької селищної ради восьмого скликання від 19 липня 2023 року № 26 вулиця Гагаріна в селі Онішки, на якій жив Анатолій Дудченко, перейменована на його честь.

Указом Президента України № 673/2023 від 29 вересня 2023 року «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Анатолій Анатолійович Дудченко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Анатолій Дудченко був справжнім патріотом. Він казав: «Хто, як не я, там гинуть молоді хлопці...»

«Батько був справжнім чоловіком і патріотом нашої держави. Також справжнім вчителем, від Бога, як то кажуть», – розповів про батька Назарій Дудченко.

«Він по-своєму обожнював дітей. Ця любов складалася з безлічі кришталиків, великих і малих, сторонньому майже не помічених. Анатолій Анатолійович умів ці перли нанизувати на вчительський ланцюжок, оздоблюваний діамантами знань. Навчав своїх малих непосид щирості, доброти, поваги, любові до України. Для дітей він був сонцем, яке зігрівало в прохолодні дні, цілющим джерелом, що втамовувало спрагу, другом, який завжди прийде на допомогу. Його серце горіло полум’ям любові до дітей, а душа була відкритою для учнів.

Та раптом життєва зірка їхнього вчителя згасла. Для учнів він став Героєм і Янголом-охоронцем. Загинув, щоб вони могли жити й радіти сонцю. Для нас, своїх колег, був хорошим другом та порадником. Ніколи нікому не відмовляв у проханні, був першим, хто приходив на допомогу», – такі слова написали про Анатолія Анатолійовича на офіційній сторінці опорного закладу «Оржицька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені І. Я. Франка».

«Анатолій був гарним сином, люблячим чоловіком, турботливим батьком і дідусем, мудрим учителем, надійним другом і колегою, хорошою людиною», – слова мешканців Оржицької громади.

За словами побратимів, він був сміливим, не відступав ні на крок, виконував сумлінно всі накази, був доброю, чуйною людиною, бувши оптимістом, завжди намагався підбадьорити хлопців, піднімати їхній бойовий дух.

Текст статті доступний за ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International license