Історія коледжу

Історія Кременчуцького педагогічного коледжу імені А. С. Макаренка розпочалася в невеличкому містечку Лохвиці, що на Полтавщині. У 1930-х роках виникла велика потреба в педагогічних кадрах, адже було запроваджене загальне обов’язкове початкове навчання не менше чотирирічного курсу й треба було готувати вчителів для початкової школи.

У липні 1931 року Лохвицький технікум радянського будівництва був реорганізований у педагогічний технікум, який і розпочав працювати з 1 вересня, а вже в 1932 році відбувся перший випуск учителів. 

Приміщення, де був розташований технікум, було збудоване ще в ХІХ столітті. На першому поверсі функціонувала базова початкова школа.

Проживали в ті часи студенти в гуртожитках, де були лише дерев’яні тапчани, столики й стільці. Надто слабкою була навчально-матеріальна база (один підручник на 5-7 осіб). Не вистачало зошитів.

У позаурочний час студенти багато працювали в колгоспах та на інших громадських роботах (збір і сортування врожаю, прополка буряка, вантаження), а ще – відвідували гуртки. Уже в ті роки колективи художньої самодіяльності Лохвицького педтехнікуму стали носіями духовності, культури, традицій й користувалася авторитетом серед жителів Лохвиці й навколишніх сіл.

У 1937 році педтехнікум перейменували в педагогічну школу. Школа мала 4 корпуси гуртожитків, усі викладачі, які мали в цьому потребу, жили при педшколі. Школа також вела допоміжне господарство, продукти з якого йшли на харчування студентів. Слід відзначити, що хлопці становили майже 50% всього складу студентів.

Курси вчителів I-IV класів Лохвицької педшколи (1940)

У страшний 1941 рік пішли на фронт добровольцями викладачі й студенти педшколи. Небагатьом доля посміхнулася, і вони повернулися додому живими й здоровими.

Два воєнних роки педшкола не працювала. У вересні 1943 року Лохвиця була звільнена, але за роки війни загарбники перетворили на руїни майже все місто. У винятково тяжких умовах доводилося відновлювати роботу педшколи: основний корпус виявився непридатним для навчання, а відбудовувати його не було можливості. Обладнали класні кімнати в будинку, де до війни знаходився гуртожиток. Матеріальна база була знищена. Близько 20 парт позичили в уцілілих школах району. Викладачі й студенти розпилювали на дошки повалені тополі й робили столи. Зошитів не було, писали на газетах та обгортковому папері. Але, попри все, вже в 1944 році після трирічної перерви відбувся перший випуск. 

Із 1 січня 1945 року педшкола стала називатися педагогічним училищем. У тому ж році директором призначають Василя Миколайовича Трушевського, який очолював колектив майже 10 років. Саме він стане ініціатором відбудови основного корпусу педучилища.

Випуск студентів Лохвицького педучилища (1950)

У 1955 році, після смерті Василя Миколайовича, директором стає Петро Борисович Семко. Він займався педагогічними дослідженнями, мав 12 наукових праць, і не випадково його перевели на посаду редактора республіканського журналу «Українська мова в школі».

Курс 3-Б Лохвицького педучилища (1955)

Із 1958 року Лохвицьке, а потім і Кременчуцьке педучилище нерозривно пов’язане з життям і роботою Петра Карповича Бойка, відмінника народної освіти, заслуженого вчителя УРСР. Він очолював колектив аж до 1987 року. 

У серпні 1941 року, коли йому виповнилося тільки 18 років, Петро Карпович вступив до Артилерійського училища в Томську. Закінчивши навчання, пішов на фронт у званні молодшого лейтенанта. З 1942 по 1945 роки пройшов із боями по рідній і чужій землі. Був поранений у боях за місто Ізюм Харківської області у 1942 році, а також отримав крізне кульове поранення грудей у битві за Кенігсберг 1945 року. За героїзм і відвагу Петро Карпович був нагороджений медаллю «За взяття Кенігсбергу» (1945). Демобілізований у 1945 році у званні капітана.

Петро Бойко в перший рік роботи на посаді директора педучилища (1958)

Людина мудра, вольова, прекрасний організатор, тонкий психолог, здібний керівник, справжній гуманіст, Петро Карпович користувався заслуженим авторитетом і повагою серед колег, студентів, батьків, мешканців міста, а також і в багатьох педагогічних колективах України, де працювали й працюють випускники училища.

Невигідне економіко-географічне положення Лохвиці змусило замислитись про перспективніше місце розташування педучилища. Індустріальне місто з розвинутою промисловістю давало можливість для подальшого розвитку закладу, адже в таких містах найбільша чисельність молоді.

У 1969 році саме з ініціативи Петра Карповича педучилище було переведене з Лохвиці до Кременчука. Ця подія стала вагомим чинником розвитку освіти міста.

Перший дзвінок біля новозбудованого корпусу Кременчуцького педучилища (1969)

До Кременчука прибуло 412 студентів. Їх було розміщено в гуртожитку тролейбусного управління, а з 1978 року – в щойно збудованому власному гуртожитку зі всіма зручностями, у будівництві якого брали участь і самі студенти, й викладачі педучилища.

Із переїздом до Кременчука славні традиції педучилища не розгубилися. Педколектив і студенти наполегливо працювали, досягаючи нових успіхів: у 70-х роках в училищі була створена кабінетна система, колектив був занесений на обласну Дошку пошани; у першій половині 80-х був створений дівочий духовий оркестр.

На зміну талановитому педагогу й керманичу в 1987 році прийшов не менш талановитий і досвідчений Іван Васильович Гальченко, який продовжив справу Петра Карповича.

За роки роботи на посаді директора Іван Васильович здійснив цілий переворот у житті училища. У час, коли панувала повна руйнація у сфері освіти, зберегти, ще й примножити надбання кількох поколінь – це диво, титанічний труд, неймовірні зусилля. Наділений енергією пошуку й відкриття, з чітким усвідомленням суті подій свого часу, Іван Васильович завжди підтримував людей творчих, талановитих, оригінальних. Свій життєвий і педагогічний досвід Іван Васильович віддавав і громадській роботі. Багато років він був депутатом Полтавської обласної ради, головою постійної депутатської комісії з питань освіти. За визначні заслуги Іван Васильович удостоєний звання «Заслужений працівник освіти України», нагороджений знаком «Відмінник освіти України», нагрудним знаком «А. С. Макаренко», орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Він очолював коледж до січня 2021 року.

1988 року за визначні заслуги в процесі підготовки педагогічних кадрів педучилищу присвоєно ім’я А. С. Макаренка, з цієї нагоди на подвір’ї закладу встановлено пам’ятник «Макаренко і діти».

У 1989 році було відкрито новий навчальний та адміністративно-побутовий корпуси.

Відкриття нових корпусів педагогічного училища (1989)

У другій половині 80-х у закладі з’явилися перші комп’ютери, а незабаром, з приходом у 1992 році на посаду заступника директора з навчальної роботи Віктора Васильовича Шакотька, розпочалася справжня «комп’ютерна революція». Саме Віктор Васильович став ініціатором як поглибленого вивчення інформатики, так і використання комп’ютерних технологій в організації навчального процесу, комп’ютеризації навчального закладу. Крім цього, Віктор Васильович є справжнім корифеєм інформатики, автором понад 60 підручників та посібників з інформатики для загальноосвітніх шкіл. За свою роботу він нагороджений нагрудним знаком «Відмінник освіти України» та нагрудним знаком «Василь Сухомлинський».

У 1990 році в училищі вперше провели музично-пісенний фестиваль «Чураївна» – справжнє свято української культури та мистецтва. У наступні роки були введені додаткові кваліфікації на дошкільному та шкільному відділеннях, розпочали роботу музей, методичний кабінет, новий бібліотечний комплекс, відкрито ліцей при педучилищі, відділення фізичного виховання, почав навчання при педучилищі військовий ліцей, стала виходити «Наша газета» та діяти літературна вітальня «Пролісок».

60-річчя педучилища (1991)

У 2012 році в селі Потоки на мальовничому березі Псла було відкрито навчально-оздоровчий комплекс «Ерудит» для обдарованої молоді Полтавської області. «Ерудит» сьогодні — це спальний та навчальний корпуси, сучасний харчоблок, футбольне поле зі штучним покриттям, фонтан, більярд та тренажери, літня концертна площадка та актова зала, власний пляж. Цілорічний відпочинок й оздоровлення обдарованих дітей поєднується із навчанням, проведенням тренувальних зборів для учасників олімпіад із базових дисциплін і конкурсів-захистів робіт МАН, відбірково-тренувальних зборів до Міжнародної олімпіади з інформатики, заняття Всеукраїнської літньої комп'ютерної школи з програмування «Олімп», керівником якої є Валентин Іванович Мельник, предметних олімпіад. На базі навчально-оздоровчого комплексу «Ерудит» кращі студенти педколеджу проходять педагогічну практику «У літніх оздоровчих таборах».

Із 2015 року педагогічне училище було реорганізовано в Кременчуцький педагогічний коледж імені Антона Семеновича Макаренка. 

Восени 2016 року коледж отримав ліцензію за трьома спеціальностями на підготовку освітнього ступеня бакалавра, а наступного року відбувся перший набір майбутніх бакалаврів. У 2019 році були акредитовані освітні програми трьох спеціальностей за бакалаврським рівнем вищої освіти й здійснено перший випуск бакалаврів.

У 2021 році, після виходу Івана Васильовича на заслужений відпочинок, коледж очолила колишня його випускниця Леся Валентинівна Крупіна. Спочатку вона була призначена виконуючим обов’язки директора, а в травні перемогла на перших в історії закладу виборах директора. Творча, енергійна, комунікабельна, завжди готова прийти на допомогу, вона подає приклад у всьому.

На сьогодні в коледжі діють три відділення (початкової освіти, дошкільної освіти та фізичного виховання) та ліцей, очолювані мудрими, творчими й талановитими керівниками.

Відділення початкової освіти – ровесник коледжу. За час його існування підготовлено тисячі педагогів, які працюють не лише на Полтавщині, але й далеко за її межами. Багато випускників відділення мають звання «Заслужений учителів України». Тривалий час очолювали відділення й зробили великий внесок у його історію Всеволод Михайлович Кулішов, Володимир Миколайович Волков, Віктор Миколайович Тристан, Лідія Миколаївна Івасишина. Вже багато років своєї педагогічної діяльності віддала відділенню початкової освіти Юлія Іванівна Ступак, яка очолює його зараз.

Перший набір студентів на дошкільний відділ відбувся в 1960 році, а перший випуск вихователів дитячих садків 1963 року. Чимало зусиль і невтомної праці в організацію його роботи доклали Людмила Костянтинівна Трушевська, Лідія Юріївна Штефан, Людмила Микитівна Носкіна. З 2010 року відділення дошкільної освіти очолює Олена Борисівна Бровата. Випускники відділення працюють вихователями, методистами, завідуючими дитячими садками в усіх куточках України.

Відділення фізичного виховання з 1998 року забезпечує підготовку високоосвічених, фізично розвинених та духовно багатих спеціалістів у галузі фізичного виховання й спорту, які працюють вчителями в школах, тренерами спортивних шкіл та інструкторами з фітнесу. Перший набір студентів, які жили спортом і обрали саме цю спеціальність, був дуже колоритним, адже в групі було 6 кандидатів у майстри спорту. Від самого заснування й до 2021 року очолював відділення Віталій Володимирович Бондаренко, а з 2021 року естафету від нього прийняла Юлія Станіславівна Прокопенко.

У 1997-1998 навчальному році з метою концентрації уваги на проблемі обдарованих дітей при педучилищі відкрито Полтавський обласний ліцей для обдарованої сільської молоді (зараз – Науковий ліцей «Політ» при Кременчуцькому педагогічному коледжі імені А. С. Макаренка). Багато років завідувала ліцеєм Леся Валентинівна Крупіна. Все починалося з двох груп (профілю інформаційних технологій та гуманітарно-педагогічному), у яких навчалося 32 учні. Зараз же в ліцеї 14 груп і близько 400 учнів, які навчаються на чотирьох профілях. У серпні 2021 року ліцей очолила Ольга Григорівна Шаповал.