Віктор Кобзистий народився 7 березня 1979 року в Кременчуці. З дитинства займався футболом та хокеєм, але з часом обрав баскетбол. Тренувався в Кременчуцькій ДЮСШ № 2. Закінчивши 9 класів Кременчуцької середньої школи № 1, у 1994 році Віктор вступив на відділення початкової освіти Кременчуцького педагогічного училища, адже відділення фізичного виховання було відкрито пізніше, в 1998 році. Був сумлінним та старанним студентом, поєднуючи навчання на педагога з тренуваннями. Маючи спортивну мету, впевнено крокував до неї.
.jpg)
Фото з особової справи (1994)
Зі спогадів класної керівниці Віктора в Кременчуцькому педагогічному училищі Тетяни Ярової: «Вітя завжди був веселий, товариський, добрий. Ми його запам’ятаємо кращим із людей. Його діти завжди любили. Таких людей мало».
.jpg)
Група У-16. Класний керівник – Ярова Тетяна Петрівна. Віктор Кобзистий – другий зліва у верхньому ряду (1994–1995 н. р.)
Вже в 15 років Віктор став гравцем місцевого клубу «Нафтохім», з яким дебютував у професійних турнірах, а також став найкращим гравцем України серед 17-річних баскетболістів.
Зі спогадів тодішнього президента БСК «Нафтохім» Анатолія Івакіна: «Прекрасний гравець, прекрасна людина. <…> Хлопець умів все: в 15 років виходив на майданчик у складі команди майстрів. Одразу отримав звання кандидата у майстри спорту».
У 1996 році Віктор Кобзистий, продовжуючи навчання в педагогічному училищі за індивідуальним графіком, перейшов у російську «Самару», але виступав там лише за другу команду через відмову виконати вимогу клубу прийняти російське громадянство.
Педагогічне училище Віктор закінчив у 1998 році, здобувши кваліфікацію вчителя початкових класів, організатора спортивних секцій та клубів.
У 1999 році залишив «Самару», перейшовши в київський «ЦСКА-Ріко». Потім були маріупольський «Азовмаш», недовге перебування в болгарському «Ямболгазі», виступи за «Будівельник» (Киїів) та «Дніпро». Як гравець був чемпіоном (2011), віцечемпіоном (2010) та бронзовим призером (2001) чемпіонату України.
За національну збірну провів 11 матчів, зігравши на чемпіонатах Європи у 2001 та 2005 роках. Також грав на двох Всесвітніх Універсіадах та став віцечемпіоном Універсіади в 2005 році.
Завершив кар'єру гравця влітку 2011 року та перейшов на тренерську роботу.
У 2011–2014 роках працював асистентом головного тренера київського «Будівельника», у 2014 – головним тренером дніпродзержинського «ДніпроАЗОТа». Будучи в тренерському штабі «Будівельника», двічі ставав чемпіоном України (2013, 2014), був володарем Кубка Суперліги (2012) та Кубка України (2013).
Тоді ж Віктор Кобзистий мав пропозицію очолити баскетбольну школу у Дніпродзержинську (зараз Кам’янське), пропозиції із-за кордону, проте вирішив повернутися до Кременчука, щоб відродити баскетбол у рідному місті. У 2015 році Віктор Кобзистий створює баскетбольний клуб «Кремінь», який виступав у Суперлізі.
Зі спогадів тренера БК «Кремінь» Євгена Федорова: «Баскетбольний клуб – це ідея-фікс для Віктора. Він дуже любив Кременчук, із вдячністю відносився до Кременчука, який дав йому поштовх у баскетболі, і в нього була ідея створити команду, яка б грала на найвищому рівні. Він мріяв про єврокубки».
Із 2015 по 2020 рік Віктор Кобзистий був президентом БК «Кремінь», іноді граючи за дублюючий склад клубу. Він вважав, що мати команду без місцевих вихованців – це абсурд, тому залучав кременчуцьких баскетболістів. Віктор мріяв створити школу баскетболу, вибудувати своєрідну піраміду, щоб юні спортсмени мали можливість розвиватися, не покидаючи рідного міста, й грати в одному клубі від дитячої команди до Суперліги. Він хотів розвивати спорт у Кременчуці за системою мадридського «Реалу» або «Барселони», тобто культивуючи різні види спорту.
Віктор Кобзистий був завжди відкритим до людей, знаходив час на спілкування з уболівальниками. Після одного з домашніх матчів команди вболівальники запропонували для команди тварину-маскота – слоника, адже прізвисько самого Віктора було «Слоник». І вже наступного сезону команда вийшла в майках із зображенням слона.
У 2017 році Віктор Кобзистий очолив Кременчуцьку ДЮСШ № 2. У місті реалізували програму «Дитячої баскетбольної ліги» із залученням до баскетболу не лише хлопців, а й дівчаток. Гуртки з баскетболу відкривалися в різних мікрорайонах Кременчука. Також, будучи директором спортивної школи, Віктор Володимирович займався розвитком не лише баскетболу, а й інших видів спорту.
Він мріяв про Палац спорту в Кременчуці, навіть попередньо запропонував ескіз та вів перемовини про виділення землі в Студентському парку. Планував не лише провести один із матчів чемпіонату Європи в Кременчуці, а й для подальшого функціонування зробити Палац спорту універсальним, придатним і для проведення концертів.
У 2023 Віктор Кобзистий очолив жіночу команду «Динамо» Київ, але вже в листопаді того ж року переїхав до Львова, де працював функціонером у СБК «Львів».
Загинув Віктор Кобзистий у віці 44 років 29 грудня 2023 року внаслідок влучання російської ракети у будинок по вулиці Гната Хоткевича у Львові. Віктор мешкав поруч. На момент ракетної атаки люди перебували у домівках. Більшість отримали поранення через осколки вікон, які вибило вибуховою хвилею. Віктор, який під час обстрілу перебував удома, теж був поранений уламками скла. Він зміг вийти з квартири, проте від отриманих поранень загинув.
У Віктора Володимировича залишились дружина та двоє синів. Він завжди пишався своїми дітьми. Старший син Олександр став гравцем збірної України U-20 і увійшов у першу четвірку молодих гравців Європи, за якими варто спостерігати.
Зі спогадів ексгравця збірної України з баскетболу Євгенія Подорваного: «Він обожнював сім'ю, був турботливим батьком, натхненням та взірцем. Я впевнений, що його старший син Сашко продовжить справу тата й стане зірковим баскетболістом».
Поховали Віктора Кобзистого 2 січня 2024 року на Свіштовському кладовищі в Кременчуці.
Титули та досягнення як гравця
Чемпіон України (2011)
Віцечемпіон України (2010)
Володар бронзових нагород чемпіонату України (2001)
Віцечемпіон Універсіади (2005)
Фіналіст Кубка виклику (2007)
Володар Кубка УБЛ (2009)
Віцечемпіон УБЛ (2009)
Учасник Матчу зірок Суперліги (2009)
Учасник двох Чемпіонатів Європи (2001, 2005)
Учасник двох Універсіад (2003, 2005)
Титули та досягнення як тренера
Чемпіон України (2013, 2014)
Володар Кубка Суперліги (2012)
Володар Кубка України (2013)
Джерела
Руслана Горгола. На наступному тижні кременчужани попрощаються із загиблим баскетбольним тренером Віктором Кобзистим // Кременчуцький ТелеграфЪ. 2023-12-30.
Роксолана Жукова. «Хотіли зустрітися великою спортивною родиною, але не судилося» – Кременчук попрощався з Віктором Кобзистим // Кременчуцький ТелеграфЪ. 2024-01-02.
Андрій Піскун. «Його тренер із Самари плакав». У Кременчуці попрощалися з баскетболістом Кобзистим, якого вбила російська ракета // Sport-Express. 2024-01-05.
У 1999 році залишив «Самару», перейшовши в київський «ЦСКА-Ріко». Потім були маріупольський «Азовмаш», недовге перебування в болгарському «Ямболгазі», виступи за «Будівельник» (Киїів) та «Дніпро». Як гравець був чемпіоном (2011), віцечемпіоном (2010) та бронзовим призером (2001) чемпіонату України.
За національну збірну провів 11 матчів, зігравши на чемпіонатах Європи у 2001 та 2005 роках. Також грав на двох Всесвітніх Універсіадах та став віцечемпіоном Універсіади в 2005 році.
Завершив кар'єру гравця влітку 2011 року та перейшов на тренерську роботу.
У 2011–2014 роках працював асистентом головного тренера київського «Будівельника», у 2014 – головним тренером дніпродзержинського «ДніпроАЗОТа». Будучи в тренерському штабі «Будівельника», двічі ставав чемпіоном України (2013, 2014), був володарем Кубка Суперліги (2012) та Кубка України (2013).
Тоді ж Віктор Кобзистий мав пропозицію очолити баскетбольну школу у Дніпродзержинську (зараз Кам’янське), пропозиції із-за кордону, проте вирішив повернутися до Кременчука, щоб відродити баскетбол у рідному місті. У 2015 році Віктор Кобзистий створює баскетбольний клуб «Кремінь», який виступав у Суперлізі.
Зі спогадів тренера БК «Кремінь» Євгена Федорова: «Баскетбольний клуб – це ідея-фікс для Віктора. Він дуже любив Кременчук, із вдячністю відносився до Кременчука, який дав йому поштовх у баскетболі, і в нього була ідея створити команду, яка б грала на найвищому рівні. Він мріяв про єврокубки».
Із 2015 по 2020 рік Віктор Кобзистий був президентом БК «Кремінь», іноді граючи за дублюючий склад клубу. Він вважав, що мати команду без місцевих вихованців – це абсурд, тому залучав кременчуцьких баскетболістів. Віктор мріяв створити школу баскетболу, вибудувати своєрідну піраміду, щоб юні спортсмени мали можливість розвиватися, не покидаючи рідного міста, й грати в одному клубі від дитячої команди до Суперліги. Він хотів розвивати спорт у Кременчуці за системою мадридського «Реалу» або «Барселони», тобто культивуючи різні види спорту.
Віктор Кобзистий був завжди відкритим до людей, знаходив час на спілкування з уболівальниками. Після одного з домашніх матчів команди вболівальники запропонували для команди тварину-маскота – слоника, адже прізвисько самого Віктора було «Слоник». І вже наступного сезону команда вийшла в майках із зображенням слона.
У 2017 році Віктор Кобзистий очолив Кременчуцьку ДЮСШ № 2. У місті реалізували програму «Дитячої баскетбольної ліги» із залученням до баскетболу не лише хлопців, а й дівчаток. Гуртки з баскетболу відкривалися в різних мікрорайонах Кременчука. Також, будучи директором спортивної школи, Віктор Володимирович займався розвитком не лише баскетболу, а й інших видів спорту.
Він мріяв про Палац спорту в Кременчуці, навіть попередньо запропонував ескіз та вів перемовини про виділення землі в Студентському парку. Планував не лише провести один із матчів чемпіонату Європи в Кременчуці, а й для подальшого функціонування зробити Палац спорту універсальним, придатним і для проведення концертів.
У 2023 Віктор Кобзистий очолив жіночу команду «Динамо» Київ, але вже в листопаді того ж року переїхав до Львова, де працював функціонером у СБК «Львів».
Загинув Віктор Кобзистий у віці 44 років 29 грудня 2023 року внаслідок влучання російської ракети у будинок по вулиці Гната Хоткевича у Львові. Віктор мешкав поруч. На момент ракетної атаки люди перебували у домівках. Більшість отримали поранення через осколки вікон, які вибило вибуховою хвилею. Віктор, який під час обстрілу перебував удома, теж був поранений уламками скла. Він зміг вийти з квартири, проте від отриманих поранень загинув.
У Віктора Володимировича залишились дружина та двоє синів. Він завжди пишався своїми дітьми. Старший син Олександр став гравцем збірної України U-20 і увійшов у першу четвірку молодих гравців Європи, за якими варто спостерігати.
Зі спогадів ексгравця збірної України з баскетболу Євгенія Подорваного: «Він обожнював сім'ю, був турботливим батьком, натхненням та взірцем. Я впевнений, що його старший син Сашко продовжить справу тата й стане зірковим баскетболістом».
Поховали Віктора Кобзистого 2 січня 2024 року на Свіштовському кладовищі в Кременчуці.
Титули та досягнення як гравця
Чемпіон України (2011)
Віцечемпіон України (2010)
Володар бронзових нагород чемпіонату України (2001)
Віцечемпіон Універсіади (2005)
Фіналіст Кубка виклику (2007)
Володар Кубка УБЛ (2009)
Віцечемпіон УБЛ (2009)
Учасник Матчу зірок Суперліги (2009)
Учасник двох Чемпіонатів Європи (2001, 2005)
Учасник двох Універсіад (2003, 2005)
Титули та досягнення як тренера
Чемпіон України (2013, 2014)
Володар Кубка Суперліги (2012)
Володар Кубка України (2013)
Джерела
Руслана Горгола. На наступному тижні кременчужани попрощаються із загиблим баскетбольним тренером Віктором Кобзистим // Кременчуцький ТелеграфЪ. 2023-12-30.
Роксолана Жукова. «Хотіли зустрітися великою спортивною родиною, але не судилося» – Кременчук попрощався з Віктором Кобзистим // Кременчуцький ТелеграфЪ. 2024-01-02.
Андрій Піскун. «Його тренер із Самари плакав». У Кременчуці попрощалися з баскетболістом Кобзистим, якого вбила російська ракета // Sport-Express. 2024-01-05.
Немає коментарів:
Дописати коментар