.jpg "Чернік Іван Васильович")
Народився Іван Васильович Чернік 18 жовтня 1904 в Старобільську Харківської губернії (зараз – Луганська область) в родині шевця. Батько в молоді роки працював шахтарем, а коли підірвав здоров’я, почав шевцювати й з 1920 по 1925 рік працював головою шевцевої артілі «Інвалід». У 1925 батько помер.
Закінчивши початкову школу, Іван Васильович продовжив вчитись у вищій початковій школі до 1918 року, а з 1918 по 1923 працював із батьком.
У 1923 році вступив на підготовчий курс Старобільського педтехнікуму, який закінчив у 1927, отримавши спеціальність вчителя початкової школи. Одночасно у 1924–1926 роках працював вихователем і піонервожатим у дитячому будинку Старобільська.
У 1927 році після закінчення педтехнікуму був направлений викладачем історії, географії в Білолуцьку зразкову семирічну школу, в якій працював до вересня 1930. У 1930 був переведений завучем і викладачем історії в Шульгинську зразкову семирічну школу (с. Шульгинка Старобільського району), де пропрацював рік.
Одночасно, в 1928–1931 роках, навчався заочно на природничому факультеті Ворошиловградського педінституту, але, будучи на в 1931 році IV курсі, витримав іспит на III курс педагогічного факультету Харківського інституту народної освіти, який закінчив у 1933, здобувши спеціальність викладача педагогіки. Одночасно, в 1931–1933 роках, викладав географію в Харківській школі № 57.
Після закінчення інституту був призначений викладачем педагогіки і завучем у Городнянський педтехнікум (м. Городня Чернігівської області), а в 1934 році переведений у Лохвицький педтехнікум викладачем педагогіки і керівником педпрактики, де працював до 1 вересня 1941 року. У 1940 році став членом ВКП(б).
Наприкінці жовтня 1941 року Іван Васильович Чернік був призваний в ряди РСЧА, а в січні 1942 як нестройовик був направлений на військове залізничне будівництво (прокладання залізниці в Сталінград), де працював начальником відділу кадрів до жовтня 1945. Тоді ж «за добру працю на виробництві» він був нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.»
У жовтні 1945 Іван Васильович повернувся до Лохвиці й педагогічної діяльності: його призначають викладачем і завучем Лохвицького педагогічного училища. Завучем він був до 1948 року, а після цього просто викладав педагогіку.
У 1959–1961 роках Іван Васильович був директором Лохвицької середньої школи №1, а потім знов був повернувся до викладання педагогіки в педучилищі.
5 липня 1965 року Іван Васильович Чернік був звільнений у зв’язку з виходом на пенсію.
Був одружений, мав сина й дочку.
Його доля після виходу на пенсію невідома.
Зі спогадів випускника Лохвицького педагогічного училища 1951 року Сергія Олексійовича Харсуна:
«Іван Васильович Чернік – викладач педагогіки. Багато знав і від нас вимагав. Він говорив, що вчитель повинен у п’ять чи й більше разів знати, ніж написано в підручнику. При опитуванні ставив чіткі запитання і від нас вимагав чіткої відповіді. Він вчив нас, як треба і як не можна вести себе на уроці. На це він використовував лише кілька хвилин. Наведу один з прикладів. Одного разу поставив до класу таке запитання, на яке було важко дати чітку відповідь. Викликав одного. Той став щось говорити. Іван Васильович перервав відповідь: «Двійка»! Студент хотів сісти. «А я вам не дозволяв»! Потім почав показувати пальцем, кому відповідати. Так підняв більшу частину класу. Жоден не одержав задовільної оцінки. Після цього запропонував всім сісти, сам сів і відкрив журнал. Всі завмерли від страху. За один урок – і стільки двійок. Двійок нікому не поставив, посміхнувся і пояснив, що так проводити опитування не можна. Якщо більша частина учнів одержала двійки, то навіщо такий учитель».
Зі спогадів випускника Лохвицького педагогічного училища 1954 року Григорія Петровича Півторака:
«По-своєму виділявся викладач педагогіки й керівник педагогічної практики І. В. Чернік. У спогадах випускників різних років можна почути або прочитати, що його всі боялися, але й поважали. І це правда. На заочників уже самé це прізвище наганяло панічний жах. Можна подумати, що це був якийсь монстр, що зловтішався, знущаючись із людей. Утім це зовсім не так.
І. В. Чернік був професіоналом найвищого рівня. Він добре знав свій предмет і вимагав знань від слухачів, але знань не формальних, механічних, визубрених, а глибоко усвідомлених; спонукав думати, аналізувати, робити узагальнення та висновки. Ось лише один приклад.
…На уроці педагогіки на ІІІ «Г» курсі викликаний до дошки досить успішний слухач бадьоро, чітко й упевнено розповідає про педагогічну майстерність А. С. Макаренка і закінчує тим, що основним принципом його педагогіки було виховання індивідуума в колективі, для колективу й через колектив. Усі думали, що «п’ятірка» хлопцеві забезпечена. І. В. Чернік, уважно вислухавши, питає:
― А як Ви розумієте термін «колектив»? Що це таке?
― Колектив? Ну… це зібрання людей…
― Будь-яке зібрання людей? (Пауза). Уявімо собі, наприклад, що в Лохвиці на центральній вулиці провалився асфальт і утворилася величезна яма. Зібралися перехожі й розглядають те, що сталося. Це вже колектив?
― Ні…
― А чому ні?
― Бо в колективу повинна бути якась спільна мета…
― Гаразд, візьмемо базар. Там зібралися люди, стоять за прилавками і мають спільну мету ― продати все, що вони принесли чи привезли. Це колектив?
― Ні…
― Чому? Є ж спільна мета.
― Так вони ж випадкові люди… Усе продадуть і розійдуться і вже більше ніколи не зберуться сáме в такому складі.
― Це так. А як Ви вважаєте – ті люди, що стоять на базарі за прилавками, хочуть, щоб усі продали все, чи кожен з них думає тільки про себе?
― …Кожен тільки про себе.
― Чи можливе таке в колективі?
― Ні, не можливе…
― Отже, взявши до уваги все, про що ми говорили, який висновок можна зробити – що ж таке колектив? Що для нього характерне?
― (Пауза).
Тоді І. В. Чернік звертається до всього класу, і ми разом, крок за кроком встановлюємо, що колектив – це постійна сукупність людей, об’єднаних спільною роботою й спільними інтересами, взаємини між якими будуються за принципом: «один за всіх і всі за одного». Таке визначення, якого не було в підручнику, ми дружно записали у свої зошити з педагогіки й запам’ятали на все життя. Слухач біля дошки замість очікуваної «п’ятірки» дістав «четвірку». І таких випадків було безліч.
Знання з педагогіки, набуті в училищі, згодом пригодилися мені в Полтавському педагогічному інституті. Там старший викладач цього предмета І. І. Терещенко був прямим антиподом І. В. Черніка за всіма параметрами. Відвідавши декілька разів його лекції, я переконався, що це – марнування часу й більше не з’являвся до нього аж до екзаменів, нічого не вчив і не читав навіть підручника. І ось приходжу на екзамен, доходить моя черга, я заходжу в аудиторію. Іван Іванович дивується:
― А Ви хто?.. Наш студент? Невже?.. А мені здається, що я Вас уперше бачу…
Пояснюю, що я таки студент педінституту, інакше з якого дива прийшов би сюди на екзамен, та ще й з педагогіки, і подаю йому залікову книжку. Начебто переконав.
Після відповіді на білет і на декілька додаткових питань викладач похвалив мене («От якби всі так відповідали!») і додав: «Тепер я остаточно переконався, що Ви – наш студент. Бачу, що мої лекції пішли Вам на користь». Я подякував йому за відмінну оцінку (в педучилищі мав «четвірку») й уже вкотре щиро «пом’янув» І. В. Черніка «незлим, тихим словом» за його добру науку.
І. В. Чернік був також незмінним керівником педагогічної практики і завідувачем кабінету педагогіки».
Зі спогадів випускниці Лохвицького педагогічного училища 1954 року Віри Дмитрівни Мини (Підяшенко):
«Вчителів було небагато. Всі вони були суворі, вимогливі, добрі по-батьківськи. Нам совість не дозволяла вчитися погано. Так І. В. Чернік викладав педагогіку. Ми так її вчили, що як наступили державні екзамени, то вже тільки переглянули книжку».
Зі спогадів випускниці Лохвицького педагогічного училища 1955 року Людмили Григорівни Кучеренко:
«Дуже строгим і вимогливим був викладач педагогіки Чернік Іван Васильович. Запам’яталося, як ми вивчали з ним твори А. С. Макаренка, як він вчив нас працювати над першоджерелами. Він приділяв увагу виробленню в нас пам’яті, мислення. Бувало й таке: на уроках розповідає емоційно, з захопленням цілий урок і не дозволить записати жодного слова, а потім на наступний урок запитує. Як же ми намагалися уважно слухати, щоб запам’ятати, щоб зуміти розповісти!»
Зі спогадів випускниці Лохвицького педагогічного училища 1957 року Єфросинії Йосипівни Фотич (Безотосної):
«Великою вимогливістю виділявся учитель педагогіки Чернік Іван Васильович. Ми його поважали, але не менше боялися. Зате на державних іспитах з педагогіки ми показали найкращі знання».
Немає коментарів:
Дописати коментар