Микола Босенко народився 11 лютого 1956 в Кременчуці. Навчався в Кременчуцькій середній школі № 6 (22), у 1971–1974 роках – в Олександрійському культурно-освітньому училищі, після закінчення якого працював у селі Микільське Світловодського району Кіровоградської області. У 1974–1976 служив у лавах Радянської Армії. Після служби працював баяністом у палаці культури імені Івана Котлова.
У 1978–1982 роках навчався в Кіровоградському педагогічному інституті імені О. С. Пушкіна на музично-педагогічному факультеті, після закінчення якого працював учителем музики Кременчуцької середньої школи № 22. У 1983–1986 роках керував ВІА «Молоді голоси» в ПК імені Івана Котлова.
Із 1986 року Микола Босенко працює викладачем музики Кременчуцького педагогічного училища та керує ансамблем народної пісні й танцю «Любисток», який згодом отримав звання «народного» й за час свого існування неодноразово ставав лауреатом Всесоюзних фестивалів самодіяльної творчості, переможцем фестивалю «Студентська весна», дав більше півтисячі концертів у містах і селах Полтавщини.
Трагічно обірвалося життя талановитого керівника – 23 жовтня 1999 року Микола Босенко загинув.
Микола Босенко: «Зараз ми, педагоги, вдвічі більш відповідальні за душу кожної молодої людини. Адже так легко її загубити, занапастити чужинським, несправжнім. Головна мета, яку ми ставимо перед собою, - повернути молодому поколінню втрачені витоки нашої історії і культури» (з інтерв’ю для «Вісника Кременчука», 1994).
Із спогадів викладачки музики Ольги Миколаївни Жежері: «Перша зустріч з Миколою Івановичем Босенком сталася в далекому 1965 році. В той рік при Палаці культури імені Котлова було організовано вступ до дитячої музичної студії. 1 вересня було зараховано 11 хлопців на навчання по класу баяну і я, одна дівчинка, – по класу акордеона. У кабінеті, де проходили групові уроки з музичної грамоти, стояло 6 столів. Учитель музики М. С. Кулінський запросив всіх зайняти свої місця. Ніхто з хлопців зі мною не сів. І ось підходить рудий хлопчик і сідає біля мене. Це був Микола Босенко. Усі роки навчання ми сиділи за одним столом. Так, з дитинства, почалася наша професійна співпраця, яка продовжувалася усе таке коротке життя Миколи Івановича».
Немає коментарів:
Дописати коментар