Рак Анастасія Трохимівна

«Який я там художник: малюю, як умію – для себе».

Анастасія Рак

«Люблю людей малювати, щоб були як живі».

Анастасія Рак

Анастасія Трохимівна Рак (у дівоцтві – Дегтяр, також Діхтяр) (27 листопада 1922, Васильки, Лохвицький район, Полтавська область – 15 січня 2014, Київ) – вчителька та вихователька; народна художниця, відома роботами в стилі примітивізму, живописом на склі; заслужений майстер народної творчості України; членкиня Національної спілки митців народного мистецтва України; лауреатка премії імені Катерини Білокур. Випускниця Лохвицького педагогічного училища 1947 року.

Життєпис

Народилася Анастасія Дегтяр 27 листопада 1922 року в сім'ї заможних селян козацького походження в селі Васильки колишнього Лохвицького району Полтавської області. Щонеділі батьки з донькою їздили на Лохвицький базар, і поки мати продавала сметану, молоко, масло, дівчинка йшла до народних майстрів, де все роздивлялася, запам’ятовувала сюжети, розмовляла з майстрами. Побачене потім відтворювала глиною на стіні, крейдою на дверях або навіть паличкою на піску. Батьки повністю підтримували захоплення дочки малюванням, плекаючи в ній тонку мрійливу натуру.

Хата, в якій народилася Анастасія Дегтяр

«Я ще змалечку крейдою обмальовувала всі двері. В нашому селі Васильки Лохвицького району на Полтавщині така багата природа. У нас був великий сад, за городом – річка. Ми, діти, бувало, біжимо до неї, а в мене в руках вічно паличка, і я на піску – а там такі береги хороші – малюю птахів, козаків. У школі, коли десятирічку закінчували, то всьому класові оформляла альбоми. Отак пішло», – згадувала Анастасія Трохимівна.

Сім’я пережила Голодомор, прийняла до себе дітей материної сестри, батьки яких померли від голоду.

«Ми мали корову, були трошки заможні, коней забрали, а її залишили. Пам’ятаю, як бігали до лугу, назбираємо квітів конюшини, мама їх насушить, потовче в ступі, додасть ще кукурудзу і спече такі «коржики». Молоко нас рятувало. Наша родина спасала дітей, сестриних четверо забрала до себе. Мама була дуже розумна жінка, вона втямила, що до колгоспу треба зразу вступати, бо ж куди від нього дінешся? А її сестра й чути про це не хотіла і померла разом із чоловіком від голоду, діти залишилися сиротами», – згадувала про ті страшні часи вже літня художниця.

Настя Дегтяр – праворуч; 1937

У роки юності захоплення Анастасії малюванням не зникло. До речі, мама майбутньої мисткині, Христина Михайлівна, теж була художньо обдарована – до війни грала в сільському театрі Наталку Полтавку.

Перед війною Анастасія вступила до Лубенського учительського інституту. «Пам’ятаю, ми зі свого села до Лубен 70 кілометрів пішки йшли – так хотіли вчитись…» – згадувала ті часи Анастасія Трохимівна. Але навчання перервала Німецько-радянська війна... А в 1942 році Анастасію вивезли до Німеччини на примусові роботи.

Фото 1941 року

Зі спогадів художниці: «У 1942 році забирали всю молодь до Німеччини. У мене брат ще був, Ваня, нас зігнали на другий поверх до школи в Лохвиці. Він бідовіший од мене – зв’язав пояси й спустився вниз. А я побоялася. Він утік, пробирався болотами, а мене погнали на чужину. Везли у «телячому» вагоні до Києва, потім на Львів. Тоді приїхали в Карлсруе <…>, де нас розподіляли. Я потрапила на фабрику годинників. Коли бачили, що я працюю добре, то навіть старий уже чоловік, що працював зі мною, хотів мене удочерити».

На годинниковій фабриці в Карлсруе Анастасія продовжувала малювати. Коли наглядачка одного разу побачила її картину «Юнак і дівчина біля колодязя», то забрала собі, а наступного ранку подарувала авторці сукню, взуття й трохи їжі.

Зі спогадів художниці: «Мені співчували, допомагали. А на цій фабриці поруч зі мною робив німець Вільям Каплер. Я не знала, що він художник. Випадково він довідався, що я малюю, дав папір, фарби, і я намалювала букет квітів. Каплер здивувався, став допомагати мені. Я намалюю букет, віднесу в магазин і одержу 5 пфенігів. Годували нас дуже погано, брукву привезуть, а вона така смердюча, до неї маленький шматок хліба. Отак і вижила».

Коти, ангели, пейзажі й натюрморти, написані Анастасією, подобалися німцям, і гроші, які інколи вдавалося отримати за свої роботи, суттєво їй допомагали. Спочатку молода художниця малювала на фанері та полотні, але саме під час перебування в Німеччині вона вперше спробувала малювати на склі й розписувати фарфор.

Попри успіхи й те, що її навіть хотіли вдочерити, талановита українка мріяла про повернення додому, до батьків. Із неволі Анастасію звільнили американські війська, й у 1945 році вона повернулася в рідні Васильки.

Після закінчення Лохвицького педагогічного училища Анастасія Трохимівна вчителює в селі Ісківці, звідки родом був її батько. Там, у Ісківцях, вона зустріла майбутнього чоловіка, офіцера-авіатора Василя Івановича Рака. Вродлива та талановита Анастасія, яка співала, вишивала, грала в народному театрі, взяла шлюб із Василем і прожила з ним понад півстоліття. У подружжя народилося троє дітей.

Фото 1950-х років 

Будучи професійним військовим, Василь Іванович теж любив мистецтво й самостійно, попри відсутність художньої освіти, навчився писати копії робіт відомих художників.

Родина переїхала на Далекий Схід і лише в 1960-х повернулася в Україну, оселившись у Кривому Розі, де Василь Іванович служив, а згодом, вийшовши на пенсію, отримав квартиру. Анастасія Трохимівна пропрацювала 20 років вихователькою в дитячому садку. Домашні обов’язки, робота й виховання дітей майже не залишали часу на творчість, і вона лише зрідка малювала для близьких. Повністю повернутися до мистецтва Анастасія змогла лише в 68 років, коли її діти виросли.

Саме діти – Василь, Володимир і Світлана, які трепетно ставилися до материного хобі, організували її першу виставку, яка відбулася в 1992 році в Державному музеї Тараса Шевченка в Києві. Відкрив же для мистецької спільноти художницю доктор мистецтвознавства, голова Національної комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей Олександр Касьянович Федорук. Поступово ім’я Анастасії Рак стає відомим, і в травні 1993 року по телебаченню демонструють документальний фільм «Диво на склі», знятий після персональної виставки художниці в Національному музеї Тараса Шевченка.

У 1998 році Анастасія Рак стала лауреаткою премії імені Катерини Білокур і приєдналася до Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Того ж року пішов із життя Василь Іванович.

У 1999 році роботи 77-річної художниці були відібрані мистецтвознавцями для експонування в паризькому Музеї людини під час Днів української культури у Франції. Паризька публіка була вражена її творчістю, яка глибоко передавала українську душу та культурні традиції. Французькі меценати організували для Анастасії екскурсії музеями, галереями та історичними місцями, а також видали каталог її робіт. Початково виставка робіт художниці мала тривати чотири місяці, але через великий успіх була продовжена до восьми. Крім того, адміністрація музею запросила мисткиню провести майстер-клас, узявши на себе всі організаційні питання, зокрема проживання.

Альбом з виставки

Ця поїздка повернула Анастасії Рак віру в себе. Вона побачила, що її «мазюкання» викликає щирий інтерес, і це надихнуло її на подальшу творчість.

Починаючи з 2000 року, Анастасія Рак активніше взялася за творчість, відновлюючи з пам’яті свої ранні роботи та експериментуючи з кольорами, переходячи від ніжних відтінків до більш насичених. Її твори привернули увагу провідних українських музеїв, які почали купувати її картини. До художниці прийшло справжнє визнання: виставки її робіт відбувалися не лише в різних містах України, а й за її межами.

Анастасія Рак багато років мріяла повернутися до Німеччини, знайти свого наставника Каплера або його родичів і хоча б одну зі своїх робіт, створених у воєнні роки. У 2007 році її мрія почала здійснюватися: фонд «Взаєморозуміння і примирення» запросив її на п’ятиденний візит до Німеччини. Там для художниці організували невелику виставку живопису на склі, а разом із сином Володимиром і дочкою Світланою вона вирушила на пошуки родини Каплера.

Зі спогадів Володимира: «Фабрику годинників, де мама працювала в молодості, я одразу впізнав за її малюнками. До речі, зараз в тому приміщенні картинна галерея».

Зрештою, їм вдалося знайти доньку художника, Фрінгільду. «Не дивися на мене, стару бабу, дитино! Згадай 20-літню дівчину, яка з твоїм татом на фабриці трудилася й часто бувала у вас вдома на званих обідах», – почала розмову Анастасія й показала Фрінгільді свою фотографію з молодості. На жаль, робіт Анастасії Рак в домі Каплерів не залишилося, а ось картини її наставника збереглися.

У 2007 році художниці було присвоєно звання «Заслужений майстер народної творчості України».

В останні роки разом із сином Володимиром Анастасія Рак мешкала в Києві.

За спогадами Володимира, одного ранку вона прокинулася й розказала йому сон: їй наснилася біла хата, прикрашена рушниками й іконами, а за хатою – поле, яким вона йшла босими ногами… Прокинувшись, засмутилася, адже дуже там було гарно. Через годину Анастасія Рак померла. Це сталося 15 січня 2014 року, Анастасії Трохимівні Рак був 91 рік.

Але залишились її роботи; залишилися діти: син Володимир, співробітник музею імені Івана Гончара, мистецтвознавець, реставратор, відомий художник; дочка Світлана – майстриня декоративно-ужиткового мистецтва; молодший син Сергій – теж відомий художник.

Творчість

Картини Анастасії Рак зберігаються в Національному музеї декоративного мистецтва України, Національному музеї народної архітектури та побуту України в Пирогові, Музеї Івана Гончара, Національному музеї Тараса Шевченка, Національному музеї літератури України, Запорізькому обласному художньому музеї, Музеї людини в Парижі. Її картини є в музеях Лохвиці, Полтави, в приватних колекціях Віктора Ющенка, екс-міністра культури Василя Вовкуна, письменника Івана Драча. Є вони й у приватних зібраннях Америки й Західної Європи.

Українські мистецтвознавці прирівнюють творчість Анастасії Рак до робіт таких видатних художниць, як Катерина Білокур і Марія Примаченко, а у Франції її називали «українським Матіссом в жіночій особі» за майстерне використання кольорової гами.

Петро Гончар, директор музею Івана Гончара: «Скажу без перебільшення: ми <…> бачимо народного генія. Анастасія Рак вчила Париж упродовж багатьох місяців, як треба малювати. Я вважаю, що рівень її майстерності такий, як у Катерини Білокур, Марії Приймаченко, Ганни Собачко-Шостак <…> Анастасія Рак — носій найрафінованіших засобів пластичного вираження. Якщо ми, художники, довго вивчаємо в академії, то вона робить це не задумуючись. Погляньте, яка дивовижна гра кольору, форми, площини, композиції — тут є все. Признаюся, що я багато черпаю від неї в своїх малюнках. Анастасія Трохимівна є продовжувачем народних традицій. Це не рисування, це імпровізація, де поєднуються відомі сюжети в кожному її художньому творі».

Живопис Анастасії Рак вирізняє простота й глибина, що захоплюють. Її роботи яскраві, створені не з натури, а народжені з глибин душі художниці. Малюнки на склі, які не були типовими для центру України, отримали втілення завдяки європейському впливу, але зазвучали на український лад.

Сюжети робіт Анастасії Рак прості та пройняті духом сільського побуту й образністю народних пісень. Головними героями її творів є родина, дім, церква, діти, поля, сади та худоба – усе, що було важливим для життя українського села.

Її роботи передають відчуття України через яскраві кольори. Простота форм і кольорів відображає традиційне мислення з акцентом не лише на деталях, а й на емоціях. У своїх роботах авторка зберігає єдиний стиль: акценти розміщені на площинному фоні, без складних деталей. Така простота допомагає досягти ясності, гармонії й щирості.

Зображуючи найбуденніші предмети та події, художниця майстерно вплітає у свою візуальну оповідь мотив святковості.

Живопис Анастасії Трохимівни реалістичний, а також унікальний, без копіювання. Вона створила об’ємність завдяки використанню лаків, складних кольорових поєднань і тонких напівтонів. Техніка її робіт включає розпис зі зворотного боку скла, спочатку темперою, пізніше олійними фарбами й тушшю, а фоном служив картон, іноді підфарбований у потрібний колір.

Попри традиційність виконання й архаїчність сюжетів, роботи Анастасії Рак напрочуд сучасні. Вони органічно поєднують стародавні мотиви народного мистецтва з поглядом жінки-матері. У картинах оживає душа українського народу. Навіть у натюрмортах вона майстерно передавала динаміку, рух часу й простору, переплітаючи дух села XIX століття із сучасною ностальгією за дитинством, яке безповоротно втрачено.

Секрет її успіху, ймовірно, криється в щирості: майстриня малювала передусім для себе, вкладаючи душу в кожну картину. Вона була своїм найсуворішим критиком, ніколи не підлаштовувалася під вимоги замовників чи комерції. Для неї малювання було не способом заробітку, а життєвою необхідністю, що стало основою її буття.

Нагороди

• Премія імені Катерини Білокур (1998)
• Заслужений майстер народної творчості України (2007)

Вшанування пам’яті

• Анастасії Рак присвячено одне з видань Музею людини 1999 року
• 26 липня 2024 року вулиця Юрія Смирнова в Кривому Розі перейменована на вулицю Анастасії Рак

Галерея

Автопортрет

Моя мама і бабуся

З Кобзарем по життю

З котом Матросом

Автопортрет (1994)

Сім'я. Різдво

Дівчина серед квітів (1990)

Подвір'я взимку

Забіліли сніги

Вертеп

Колядники під вікном (1990)

Успенський собор (1998)

Водохреще

На Великдень

назва невідома

З Воскресінням Христовим (1998)

На ярмарку

Чумацький шлях

Чумаки

Прохід чумака

Зелена неділя (1996)

Неділя

Ой не пив, не пив, їй Богу

Сапають буряки

В огороді

Рвуть яблука

Дівчина з коромислом

Слухають Кобзаря

Мої молоді роки

Дві дівчини з гітарою

Веде коня та плаче

Хлопець і дівчина біля криниці

Зустріч біля річки

Дівчина та рибалка

Хлопець і дівчина біля криниці

Козак, дівчина й криниця

Батько розганяє закоханих (1997)

Парубок і дівчина у човні

Козак і дівчина (1995)

Карл XII

Сковорода

Тарас Бульба з Андрієм

Козак Мамай

Ангел-охоронець

Моя Україна

Три коти

Півень та курка

Букет

Квіти

Натюрморт

Натюрморт з рибою

Натюрморт з шампанським

Джерела

Література

1. Анастасія Рак. Живопис на склі: каталог виставки.– Вінниця, 1997.
2. Ахметова А. Істини її життя // Новини району. 1998. № 5. С. 2.
3. Борщова Є. Дивосвіт Анастасії Трохимівни // Червоний гірник. 1997. 19 лип.
4. Борщова Є. Занурити пензель в тюльпан, а потім – у сонячні бризки… // Червоний гірник. 1992. 6 трав. С. 4.
5. Борщова Є. Її картинами Париж був полонений… // Червоний гірник. 2000. 29 квіт. С. 13.
6. Борщова Є. Обереги Анастасії Рак // Червоний гірник. 2002. 19 груд. С. 24.
7. Глембоцька А. «Життя в картини переллю…» // Сільські вісті. 1999. 22 квіт.
8. Дроб’язко О. Ознайомлення з творчістю видатної української малярки Анастасії Рак. Заводське, 2023. 48 с.
9. Леонтович О. Тріумф української майстрині // Урядовий кур’єр. 2000. 17 черв.
10. Клименко О., Найден О. Анастасія Рак – майстер народної картини // НТЕ. 1992. № 5–6.
11. Петрова Є. Фільм назвали «Диво на склі» // Червоний гірник. 1993. 27 трав. С. 2.
12. Рак В. Малярство Анастасії Рак // Народне мистецтво. 2008. № 1–2. С. 14.
13. Фурман В. Анастасія Рак у Полтаві // Народне мистецтво. 2008. № 1–2. С. 66.
14. Шопяк Н. Малює, як співає // Шахтар Кривбасу. 2002. 26 січ. С. 11.
15. Щербань М. Анастасія Рак у Парижі // Освіта. 2000. 12–19 лип. С. 6.
16. Щербань М. Таємниця Анастасії Рак // Освіта. 1999. 8–15 верес. С. 8–9.
17. Couleurs d’Ukraine // Museum National d’Historie Naturelle. Paris: Musee de Homme, 1999.

Інтернет

1. «З янголом у човні». Живопис на склі Анастасії Рак. До 100-ліття від дня народження художниці. Музей Івана Гончара. URL: https://honchar.org.ua/exhibitions/z-yangolom-u-chovni-zhyvopys-na-skli-anastasiyi-rak-do-100-littya-vid-dnya-narodzhennya-hudozhnytsi-i342 (дата звернення: 01.02.2025).
2. Кучеренко О. Як вчителька з Васильків навчила французів малювати. Рукотвори. URL: https://rukotvory.com.ua/info/yak-vchytelka-z-vasylkova-navchyla-frantsuziv-malyuvaty/ (дата звернення: 01.02.2025).
3. Мельник О. Анастасія, яка вчила Париж малювати. Українська газета. URL: https://web.archive.org/web/20141205045418/http://ukrgazetaplus.net/article.php?ida=779 (дата звернення: 01.02.2025).
4. Муляк О. Анастасія Рак: малювати – означає жити. ДніпроКультура. URL: https://www.dnipro.libr.dp.ua/Anastasiya_Rak_malyuvaty_oznachae_zhyty (дата звернення: 01.02.2025).
5. Наконечна С. Справжність наївного світу. Україна молода. URL: https://www.umoloda.kiev.ua/number/813/171/29594/ (дата звернення: 01.02.2025).
6. Пунтус М. Анастасія Рак: остарбайтерство, картини на склі і виставка у Парижі. Історія Кривого Рогу. URL: https://history.1kr.ua/publication/59 (дата звернення: 01.02.2025).
7. Рак Анастасія. Наїв. URL: https://naive.in.ua/author/rak-anastasiya/ (дата звернення: 24.02.2021).
8. Рублевська Р. Виявлення національного творчого духу. Виставка Анастасії Рак «Поклик». Худкомбинат. URL: http://hudcombinat.com/2019/02/28/rak/ (дата звернення: 25.01.2021).
9. Anastasia Rak, peinture sous verre. J'aime l'Ukraine. URL: https://www.jaime-lukraine.fr/culture/art-folklore/anastasia-rak-peinture-sous-verre (дата звернення: 01.02.2025).

Джерела зображень: сайти «ДніпроКультура», «Історія Кривого Рогу», «Музей Івана Гончара», «Худкомбинат» (деякі фото з архіву Анастасії Рак; автором деяких є Володимир Рак).