Військові
Вічна пам'ять випускникам академії (коледжу, училища) та ліцею «Політ», які віддали життя за Україну...
Займався бізнесом, працював у правоохоронних органах. Брав активну участь у подіях Революції Гідності, входив до складу 8-ї «афганської» сотні Самооборони Майдану.
У травні 2014 року з першою хвилею добровольців став на захист України. Брав участь у визволенні міста Щастя, а також у боях за селища Металіст і Новосвітлівка, де в серпні 2014 року отримав контузію.
Помер 16 червня 2016 року в Києві, у Головному військовому клінічному госпіталі, внаслідок другого інфаркту.
Прощання відбулося в Києві на майдані Незалежності. Похований на Берковецькому кладовищі.
13 червня 2017 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Володимир Самойленко був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Докладніше
Загинув у віці 28 років 5 квітня 2022 року під Маріуполем, коли рятувально-пошукова група під його командуванням вилетіла на допомогу збитому рашистами вертольоту, який вивозив поранених з «Азовсталі». Більше року про долю Назара нічого не було відомо. Лише в травні 2023 року останки Героя вдалося повернути додому.
Поховали Воїна на Байковому кладовищі в Києві.
За життя Назар Боровицький був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня й орденом «За мужність» ІІІ ступеня та посмертно «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові» отримав звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Докладніше
Після закінчення педагогічного училища працював учителем інформатики, трудового навчання, фізичної культури. Був одружений, мав трьох дітей та одного внука.
У 2014–2015 роках добровольцем пішов захищати Україну, був піхотинцем. 24 лютого 2022 року знов добровільно відправився захищати нашу державу.
Загинув Олексій Поліщук у віці 45 років 1 липня 2022 року під час оборони Лисичанського НПЗ внаслідок артилерійського обстрілу.
Поховали Воїна в Диканьці.
Докладніше
Юрій працював учителем початкових класів в Горбівській школі, а з 4 квітня 2022 року добровольцем пішов захищати нашу Батьківщину.
Загинув воїн внаслідок артилерійського обстрілу поблизу села Новомихайлівка Донецької області 27 лютого 2023 року. На момент загибелі Юрію було 24 роки. Вдома на Юрія чекала дружина з маленькою донечкою, велика родина та учні, які любили його.
Поховали захисника в рідному селі Петрашівка Градизької селищної громади.
Докладніше
Працював учителем молодших класів у трьох школах. Із 26 лютого 2022 року зі зброєю в руках став на захист Батьківщини.
Загинув Анатолій 16 червня 2023 року під час штурмових дій в районі міста Вугледар на Донеччині, отримавши смертельні поранення внаслідок ворожого обстрілу. Йому було 49 років. У героя залишились любляча дружина, мати, два сини, один з яких навчався саме в його класі, та маленька онучка.
Поховали воїна в рідному селі Онішки. На його честь була названа вулиця, на якій він жив. 29 вересня 2023 року за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Анатолій Анатолійович Дудченко був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Докладніше
Був кулеметником, воював під Бахмутом, отримав поранення, але повернувся у стрій. Мужньо виконуючи свій військовий обов’язок, загинув 31 липня 2023 в результаті детонування боєкомплекту на північно-східній околиці села Роботине Пологівського району Запорізької області. У воїна залишилися дружина, батьки, сестра, брати та племінники.
Похований у рідній Мар’янівці Гребінківської громади Лубенського району.
Докладніше
Віталій працював учителем у рідній Мар’янівській школі, у 2015–2016 роках брав участь в АТО. Вірний українському народові, 14 червня 2022 року знов пішов захищати Україну зі зброєю в руках.
Загинув Віталій у 35-річному віці від поранень, несумісних із життям, 5 вересня 2023 року поблизу села Червона Криниця Пологівського району Запорізької області. У Віталія залишились дружина, батьки, брат.
Поховали воїна в селі Довге, де він проживав.
Докладніше
Продовжив навчання за спеціальністю «середня освіта (фізичне виховання)» в Кременчуцькому національному університеті імені Михайла Остроградського.
Після закінчення другого курсу університету Владислав став на захист України від російських окупантів. Під час служби отримав три поранення, останнє з яких стало смертельним. Це сталося 15 липня 2024 року поблизу Торецька Бахмутського району Донецької області.
Поховали Владислава Чуракова в рідному Світловодську.
Докладніше
Після завершення навчання в училищі Олена Бруєва вирішила пов’язати своє життя з військовою службою, наслідуючи приклад батька. За час служби вона обіймала різні посади. Була нагороджена відомчими відзнаками: медаллю «20 років сумлінної служби», нагрудним знаком «Відмінний прикордонник», медаллю «Ветеран служби».
Загинула Олена Сергіївна Бруєва 6 серпня 2024 року під час ракетного удару по адмінбудівлі Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України в Харкові. Посмертно їй було присвоєно звання капітана.
Докладніше
Із 23 березня 2022 року став на захист країни. Служив на посаді стрільця 1-го стрілецького відділення в одній із частин Національної гвардії України, протягом двох з половиною років боровся із загарбниками на Покровському напрямку. В травні 2024 року Владислава було нагороджено медаллю «За звитягу».
Помер Владислав Довбиш 29 вересня 2024 року під час несення військової служби у Миргородському районі від гострої коронарної недостатності при ішемічній хворобі серця.
Поховали захисника на Свіштовському кладовищі на меморіальному секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.
Докладніше
11 липня 2023 року Павло Черниш був призваний на військову службу. Служив у лавах Національної гвардії України, обіймав посаду начальник варти. З липня 2024 року воював на Донеччині. На всі бойові завдання головний сержант Павло Черниш ішов зі своїми бійцями.
Загинув Павло Черниш під час виконання бойового завдання 4 грудня 2024 року між селищами Благодатне та Урожайне Великоновосілківської селищної громади Волноваського району Донецької області.
Поховали полеглого воїна на Свіштовському кладовищі на меморіальному секторі почесних поховань Захисників і Захисниць України.
Докладніше
Цивільні
Вічна пам'ять вихованцям академії (коледжу, училища) – жертвам російської агресії...
1 червня 2022 року після складання випускового кваліфікаційного іспиту рішенням атестаційної екзаменаційної комісії Софії Винник була присвоєна професійна кваліфікація «вихователь закладу дошкільної освіти» й 30 червня їй мали вручити диплом. На жаль, цьому не судилося збутися. 27 червня 2022 року російська ракета влучила у торговельний центр «Амстор», де тимчасово працювала Софія, й трагічно обірвала її життя. На той час у дівчини вже навіть була куплена випускна сукня.
Поховали Софію в рідному селі Бреусівка.
Докладніше
Зранку 24 лютого 2022 року, в день початку повномасштабного вторгнення рашистів, Оля Кольорово з дочкою вилетіли в США, де мав відбутися мистецький фестиваль, на якому художниця мала презентувати свою книгу «Жива Українська Кухня». В США навесні 2022 року мисткиня почала працювати над серією олійних робіт про трагедію української землі. Повернувшись за два місяці додому, продовжила роботу над серією, плануючи зробити виставку-аукціон у США, а вторговані гроші відправити на потреби ЗСУ. На жаль, роботи закінчити не встигла. 27 червня 2022 року російська ракета влучила у торгівельний центр «Амстор», у якому на той час перебувала Ольга. Восени 2022 року за океаном відбулася виставка-аукціон останніх робіт цієї дивовижної жінки.
Докладніше
Як гравець Віктор Кобзистий був чемпіоном України (2011), віцечемпіоном України (2010), володарем бронзових нагород чемпіонату України (2001), віцечемпіоном Універсіади (2005), фіналістом Кубка виклику (2007), володарем Кубка УБЛ (2009), віцечемпіоном УБЛ (2009), учасником Матчу зірок Суперліги (2009), учасник двох Чемпіонатів Європи (2001, 2005) і двох Універсіад (2003, 2005); як тренер – чемпіоном України (2013, 2014), володарем Кубка Суперліги (2012), володарем Кубка України (2013).
Загинув Віктор Кобзистий у віці 29 грудня 2023 року внаслідок влучання російської ракети в будинок по вулиці Гната Хоткевича у Львові. Віктор мешкав поруч і під час обстрілу перебував удома. Він був поранений уламками скла, але зміг вийти з квартири, проте від отриманих поранень загинув. Поховали Віктора Кобзистого на Свіштовському кладовищі в Кременчуці.
Докладніше
Немає коментарів:
Дописати коментар